Хоч скільки би нам не було років, чим би не займались в АПК і які посади не обіймали б, ми бодай трішки, а таки віримо у дива. Особливо під Новий рік. Бо так хочеться удачі, здоров

А от цікаво: що з цього приводу думають аграрії? – запитали ми себе. І скориставшись нагодою, поцікавилися у декого з них на форумі, що днями відбувся у Києві. Розпитували всіх про таке: «Про що ви мрієте у переддень Нового року? Який подарунок для себе і для колективу хотіли би знайти в новорічну ніч під ялинкою?»

І ось які отримали відповіді.

П

Спогади про новорічну казку до кожного приходять в різні моменти, та у багатьох передчуття свята з'являється тоді, коли у вітринах магазинів нарешті виставляють чудові, блискучі й крихкі творіння - новорічні іграшки. Вони із дитинства, із глибин пам'яті нагадують про відчуття радості, що виникало при одному погляді на райдужний відблиск ялинкової кульки.

Сольний концерт художниці
у білостінній залі особняка на Шовковичній вулиці став новим одкровенням для багатьох киян, котрі знають її картини.

         Наталія Вікторівна Полтавець – молодша донька видатного українського живописця Віктора Васильовича Полтавця - успадкувала від майстра проникливе, навіть трепетне відчуття світу як зіткнень і переливів кольорів у природі. Її улюблений жанр, як і в батька, - це краєвиди. Але епічні голоси степових вітрів, що розчісували гриви козацьким коням на полотнах Віктора Полтавця, у Наталчиних картинах притишені, мов підслуховують таємниці весняних пелюсток у Криму чи доброзичливе вихваляння одне поперед одним дерев на Поліссі такого ж, як нинішній, жовтня. Осінні дерева довірили їй свої секрети: хто найбільше пив мідні соки, а кому земля-матінка дарувала залізо, подібне до людського гемоглобіну, або якісь інший, накопичений з-під глибинної блакитної глини підземний напій розфарбував під зиму в різні барви й відтінки пишні крони.

Зі святковим настроєм, з теплими словами, щирими вітаннями та дружніми обіймами зустрічались напередодні Дня працівника сільського господарства аграрії Київщини в Київській облдержадміністрації. Годувальників області тут раді бачити завжди, але цього разу зустріч була особливою – по-святковому зворушливою і по-родинному душевною.

Привітати аграріїв з професійним святом завітало чимало поважних гостей. Надійшла і вітальна телеграма від Президента України Віктора Януковича, в якій підкреслювалось: «Вкотре аграрії Київщини продемонстрували трудову звитягу та високий професіоналізм, підтримали найкращі хліборобські традиції краю. Низький уклін вам за самовіддану працю, якою ви зміцнюєте авторитет нашої держави та примножуєте добробут українського народу».

Та за словами керівника області Анатолія Присяжнюка, регіон не вперше і, сподіваємося, не в останнє, демонструє високі показники в АПК.

«Київщина здавна славилася працьовитими людьми, - зазначив Анатолій Йосипович. - Хлібороби нашого краю цьогоріч виростили і зібрали перші 2 млн. т зернових, але збір кукурудзи ще продовжується. Очікуємо, що Київщина нині вперше виробить майже 160 т цукру, бо вже запрацювало 11 цукрових заводів. До того ж, Київщина – лідер у країні з виробництва м’яса, молока, яєць птиці».

Це милозвучне слово – сузані – позначає ритуальні вишивки-обереги, якими прикрашали свої домівки під час найурочистіших сімейних свят в Середній Азії.

Дівчаток у простих родинах ще змалечку навчали мистецтва вишивки, щоб встигли приготувати собі посаг до весілля. А от рисувальниці – то вже була чисто жіноча спадкова професія. Сакральні знаки, що їх зберігає народне мистецтво до наших днів, схожі в орнаментах різних культур; окремі фрагменти повторюються навіть на різних континентах.

Якщо уважно роздивитися вишиті килими, зібрані на виставку із фондів Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків і приватних колекцій передусім Мамута Чурлу (Сімферополь) й відомих художників-киян Неллі Юсупової, Наталії Пікуш та Акбара Хорасані, то можна виявити цікаві співзвуччя з петриківськими розписами й орнаментами на українських рушниках.

Йдеться про квіти – знак жінки, чиє основне призначення в земному світі – продовжувати рід. Щедро прикрашені вишивками весільні простирадла в центрі мали незашитим біле тло – для підтвердження дівочої цноти. Орнамент кайми, навіть з рослинних елементів, слугував захистом від недобрих сил, щоб не завадили плодючій щедрості молодої сім’ї. Гострі листочки, подібні до колючок, знакові зображення гіркого перцю й гіркого мигдалю, шпичаки, спрямовані назовні полотна-основи вишивки, і чорні бусинки з двома білими вкрапленнями, подібними до ока, - все це за повір’ями відлякує зуроки і захищає молоду жінку або її немовля.

Музичні інструменти - яскрава сторінка історії музичної культури нашого народу. Різні за формою, звучанням, оздобленням, оспівані у безлічі пісень, вони є ще одним підтвердженням мелодійного характеру народної музики, її неповторного багатоголосся.

Нині важко встановити, які музичні інструменти виникли раніше, а які пізніше. На думку багатьох дослідників, найстарішими є ударні інструменти, згодом з'явилися духові й струнні. А початком історії українських народних інструментів можна вважати часи Київської Русі. Наприклад, на фресках Софії Київської зображено цілий музичний ансамбль з одинадцяти чоловік. Тут видно вісім музичних інструментів: орган, флейту, литаври, труби, лютню, щипкову ліру, дзвони та парні барабанчики.

Музичні інструменти, як і загальна культура українського народу, мають у своїй біографії драматичні і навіть трагічні сторінки. Ще в 16 столітті музиканти об’єднувалися в цехи – в Києві, Харкові, Прилуках, Чернігові. У 1627 році виникають «капелії», а при них існували школи, в яких готували музикантів – литавристів і сурмачів. Такі виконавці були потрібні для спеціальних оркестрів «ратної» музики, адже кожний полк козацького війська мав свою полкову музику і музикантів. 

Існують легенди, що ці оркестри своєю музикою підтримували бойовий дух у битвах козаків із ворогами. Чи не звідти старовинні марші, під звуки яких крокують нині українські вояки на парадах?..

Ми, українці, любимо поп

Так, ціла армія людей, які виконують непросту і таку важливу для всіх місію – забезпечують кожного з нас хлібом і усім тим, що потрібне для нашого столу. А згадали ми про людей цієї професії тому, що у другу неділю жовтня (за указом Президента від 1995 року №714/95) вони, іхні сім’ї, а також студенти профільних закладів освіти відзначають своє професійне свято.

Хлібопеки, кондитери, винороби, цукровики, олійники, пивовари... Трудові колективи цих та інших переробних галузей навіть у нелегкий для України період продовольчої кризи стабільно і динамічно нарощували обсяги виробництва, розширюючи асортимент продуктів харчування, працюють і працювали над підвищенням їх якості і екологічної чистоти, також конкурентоспроможності. Саме тому сьогодні продукції харчовиків України віддаємо перевагу не лише ми, вітчизняні споживачі, а й споживачі країн СНД і далекого зарубіжжя.

За традицією, напередодні свята - Дня працівників харчової промисловості – в актовій залі Національного університету харчових технологій (м. Київ) зібрались представники галузі, аби поспілкуватися, порадіти за успіхи і досягення, пригадати молодість, привітати колег. Щирі слова привітання почули присутні на свою адресу від Президента України, Голови Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України. Вони пролунали з вуст представників цих органів влади. Зокрема, керівництво держави висловило всім працівникам галузі глибоку шану і щиру вдячність за іхню сумлінну і самовіддану працю та вагомий внесок у розвиток агропромислового потенціалу нашої країни. Харчовикам, як годиться на святі, побажали міцного здоров’я, сімейного благополуччя, впевненості у майбутньому.

«Важко людині зробити в житті свій перший крок. І якби не Павло Тичина, я б, мабуть,ніколи не наважилася розкрити свою душу, сказати комусь про любов до книги, до поезії і про те, як співає моє серце, коли чую пророчі його слова. І співає моя душа!» - каже Анна Титаренко, учасниця Всеукраїнського літературного конкурсу «Моя країна – Україна», присвяченого 120-й річниці від дня народження Павла Тичини.

У творчому доробку дівчини, який старшокласниця Бондарівської гімназії з Луганщини надіслала на конкурс, є навіть лист її улюбленому кумиру. А загалом на конкурс подали роботи 285 дітей. Провести захід запропонувала Мала академія наук України. «Його мета - популяризація творчої спадщини Павла Тичини серед учнівської молоді, формування умінь, навичок літературної та науково-пошукової діяльності й підтримка обдарованих дітей. Ми звикли до технічних розробок юних геніїв, але літературних і мистецьких відкриттів у нас також не менше. Тому важко було серед обдарованої молоді визначити переможців», - зазначає директор МАН Оксен Лісовий.

Запитую себе: чому творчість Тичини так бентежить юні серця? Як може людина, світогляд якої формувався у нелегкі для країни буремні часи, бути батьком, наставником чи другом сучасників? Чому його творчість досі домінує у нашому житті та житті наших дітей? Відповідь на ці та інші питання я знайшла у творчих роботах призерів літературного конкурсу, з якими мені випала нагода ще й поспілкуватися.

12 жовтня в місті Запорожжі відбувся форум жінок-фермерів

Не секрет, що сільські жінки, жінки-фермери повсякчас перебувають на «передньому краю боротьби» зі злиднями та голодом у світі. Та без розширення прав і можливостей таких жінок робити їм це доводиться надто складно. На цьому також наголошує програма OHH, сприяючи розширенню прав і можливостей сільських жінок та жінок-фермерів, визнання їхньої надзвичайно суттєвої ролі в забезпеченні продовольчої безпеки миру.

В нашій країні жінки, які живуть і працюють в сільській місцевості, а це вчителі, фермери, бібліотекарі, медики, працівники закладів культури, більше десяти років тому об’єдналися, утворивши Всеукраїнську громадську організацію «Рада жінок-фермерів України». Вона ж і є нині чи не єдиним ініціатором й організатором святкування в Україні Всесвітнього дня сільських жінок.

Зважте, сільських жінок в України більше ніж 8 мільйонів. Це вони виробляють в особистих і фермерських господарствах 90% овочів, фруктів та молочних продуктів. Жінки-фермери не стоять осторонь проведення аграрних реформ, зокрема і земельної, у країні. Але соціальний, економічний та політичний статус таких жінок в нашій державі дуже низький, а завдання – серйозні й складні: українським сільським жінкам, як і всім сільським жінкам світу, потрібно навчитися виробляти більше високоякісної сільськогосподарської продукції.

І сільські жінки, в першу чергу жінки-фермери України, готові прийняти цей виклик 21 століття. Але нам потрібна державна підтримка і визнання нашого внеску в аграрне вробництво. Тому ось вже 14-й рік поспіль Рада жінок-фермерів України щороку проводить свої форуми під гаслом «Я хочу бути почутою», аби привернути увагу сільських громад, провладних структур, всієї громадськості країни до проблем сільських жінок, до їх вирішення заради покращення життя в сільській місцевості.  

Цьогоріч проведення головного свята сільських жінок України стало можливим завдяки підтримці Запорізької обласної адміністрації, уряду Канади та міжнародної організації MEDA в Україні.